Думки печаль прополоскала.

Скільки  повинна  людина  перенести  душевного  болю,  щоб  нарешті  відчути  гармонію  і  спокій  в  собі?

Більше  не  хочу,  точніше  вже  не  можу  думати,  пам'ятати,  сподіватися.  Здається  я  занадто  слабка  для  цієї  невиліковної  "хвороби".
Єдине  бажання  -  зайти  у  найпотаємніші  куточки  своєї  пам'яті  і  натиснути  "delete".  Та  це  не  так  просто...
Якесь  химерне  відчуття.  Відчуття,  я  б  сказала,  розладу  у  тій  частині  мозку,  де  зібрано  стійкі  уявлення  про  людство  (конкретніше  про  тебе)  і  його  (твої)  можливості.

Демонстративне  ігнорування...  Це  що,  частина  твого  дрес-коду?  
Така  собі  невинна  забава?!

Очі  повні  відчаю.
Тепер  ні  словом,  ні  поглядом  не  нагадаю  про  себе.

P.  S.  І  будеш  довго  ти  блукати  в  темряві
             Під  кригою  нікчемних  почуттів
             Розгублений,  засмучений  і  втомлений
             Як  той  міраж  в  пустелі  нездійсненних  мрій...

Я...  Я  помилилася  в  тобі.

09/06/16
kosheleva.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671371
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2016
автор: kosheleva.