Скільки повинна людина перенести душевного болю, щоб нарешті відчути гармонію і спокій в собі?
Більше не хочу, точніше вже не можу думати, пам'ятати, сподіватися. Здається я занадто слабка для цієї невиліковної "хвороби".
Єдине бажання - зайти у найпотаємніші куточки своєї пам'яті і натиснути "delete". Та це не так просто...
Якесь химерне відчуття. Відчуття, я б сказала, розладу у тій частині мозку, де зібрано стійкі уявлення про людство (конкретніше про тебе) і його (твої) можливості.
Демонстративне ігнорування... Це що, частина твого дрес-коду?
Така собі невинна забава?!
Очі повні відчаю.
Тепер ні словом, ні поглядом не нагадаю про себе.
P. S. І будеш довго ти блукати в темряві
Під кригою нікчемних почуттів
Розгублений, засмучений і втомлений
Як той міраж в пустелі нездійсненних мрій...
Я... Я помилилася в тобі.
09/06/16
kosheleva.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671371
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2016
автор: kosheleva.