Хочеться набратися сил і жити далі
Із твоїх лабіринтів нарешті це прозвучало
І хоч я взув тебе в нові.. Навіть на сонці блищали
Тобі продовжує здаватись
Що на твоїх ногах і досі чорні діряві сандалі..
Я ж зрозумію і з пів-слова
Можеш не вдаватися у деталі.
Можеш натиратися брудом,
Але чистотою серця твого
Не зрівняються навіть
Прозорі води грандіозного Байкалу..
Ти захочеш кинутись в подушку
І затопити тоску свою сльозами
Я ж принесу тобі серветку
Дарма що не справжню, але не гіршу
Вкотре сховаю її в образ уявної мами
Почнеш вкотре палити мости
І тікати темними провулками
Як один із героїв повістей Бредрері
Скажеш що милувалася хвилинками.
Збудую човен і попливу за тобою.
Попливу непомітно, коли стемніє, ввечері.
Наївна. Шукаєш виправдання. Губить тебе егоїзм.
А в тебе ж позаду і досі відкриті двері.
Ну скажи, от що намагаєшся довести всім?
Коли не можеш довести бодай щось
І в першу чергу довести це щось собі!
А я таки змушу тебе горіти, хоча все плинне
І може ніколи й не дочекаюся твого "Привіт"
І нехай уже будеш зовсім далеко, але
Десь за кордоном свідомості таки побачиш
Який яскравий таки цей світ.
М. Опанасенко © 9.06.2016
Ясі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671244
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2016
автор: MAKSSTAL`