Напитись хтось схотів солодкої водиці.
Та пити він не став із джерела-криниці.
Ото ж пішов у ліс, навпроти броду багато є беріз.
Там заподіяв шкоду.
Я бачила, як плакали берези...
Багато їх підрубаних стояло.
А з ними сосни плакали.
Над ними - небо хмарами ридало.
Чиясь безжалісна рука хазяйнувала.
Робила щедро це і сили не жаліла.
То ж падали ті гіркі сльози там,
де та лиха,чужа рука ходила.
Я бачила, як плакали берези.
Здавалося, весь ліс стогнав від болю.
Який же був той біль нестерпний...
Ой, хто ж руці отій дав таку волю?!
Я бачила, як плакали берези.
Ті сльози серце краяли мені.
Ой, які гіркі - гіркі ті сльозини... Не знала,
виживуть берези ті, чи ні?
Та через рік, коли в ліс завітала
(там бути знову довелось мені),
побачила красунь струнких, веселих.
- О, Боже! Ти дав знову їм щасливі дні!
Можливо це тому, що я благала?
Молилася, просила: "Збережи!.."
Як просимо тепер Тебе:
"Наш Боже, дай миру, долі...
Нам допоможи..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671214
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.06.2016
автор: Надія Башинська