Тріпатимуть крила масні ікла золотого лева.
Тікатимеш до печер зі спелеологами.
Висячі кокони тебе замуміюють назад у гусінь.
А я хвилююсь, вже дзвоню до поліції.
Пронизуватиме осівший крен неперевернуту заздалегідь, з тим одсірівшу солому.
Солому сорому дикорослої недозрівшої груші біля.
Колючої, як і твої теперішні обійми..
Я - твоє плекаю, ти моє загладиш
Тім'я.
У світі нема більш нічо такого.
Т 25,10 Г 25.10
Та хто нам сказав, що ніколи не буде?
Люди радісні, одпочивші на побережжі Палєрмо;
Герметичного Відня;
Тасманійського Франкліна-Гордона очевидцями
Стали.
і їхні горляні петлі
Стискаються ше тугіше з їхніми проповідями.
Обертатиму далі глобус,
Коперстатимусь в сОбі.
До ознобу втремчу
Антарктичного півдня.
Гамселитимують
Сотні примх за твоє перетворене мотане тіло.
6"16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671032
Рубрика: Вірші про тварин
дата надходження 08.06.2016
автор: Митрик Безкровний