Коли загину я то знай,
Що все було не на даремно
Що тихий спів і теплая душа зустрілись,
Хоч було це все й таємно..
Бо ми любили.
Ми любили гай.
І сонце наше
Й хмари ми любили.
А нас?.. Невже було так важко раз чи два нас полюбити?
Плач за плачем.
Біль. Печаль. Наврядчи
все могло закінчитись..
Так просто..
Бум і нас нема
Лиш ти і я
Або лиш я і я
Чи
Ти і ти
А може.. "ми"..?
Та ні, серденько моє,
Мабуть, краще промовчи.
Не треба сподіватись..
Надіятись.. Молитись..
Можливо.. варто посміятись,
Спіткнутись, здригнутись,
Обернутись і відчути твої губи..
Відчути сон й не сон чи може день
А стоп це ніч о Боже
Твої губи й думки
Я думати не можу
Боже Боже Боже Боже..
Я бачу твої ніжні карі очі
І дихати не в змозі
І плакати і їсти..і.. мріяти
Я.. Я так не можу.
Забути гордість і проснутись в тебе на порозі..
Ні! Я справлюсь. Зможу. Знаю. Все минеться..
Скоро. День чи два.
А може три чотири роки.. Чи п'ять чи вісім..
Я не витримаю. Досить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670853
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.06.2016
автор: vk.com/virshi_yayko_r