Школи для бідних і багатих

розжарене  ненажерливістю,
заморожене  бездіяльністю
суспільство  розпадається,
наче  перепечене  обвуглене,  
наче  застуджене  льодяне,
на  отару  неспроможних  розлючених,
на  зграю  ненаситних  зверхніх.
 
народжені  втілювати  сонячне
не  обирали  собі  приземлене,
не  бажали  належати  отарі  і  зграї,
змушені  і  раді  з  бігом  часу
бути  прикутими  до  вже  досить  
неприйнятного,  щоб  бунтувати,  і  опорою
ароматного  занепадницького  розподілу.
 
руйнування  шкіл  –  пріоритет  верхів,
запопадливо  виконуваний  бюрократією,
для  виробництва  невибагливих  випускників,
які  мають  іти  у  профтехучилища  для  кадрового  
резерву  робітництва  приватних  заводів  –  
і  це  у  часи  економіки  знань  та  науки!  –
знищення  майбутнього  має  діловий  зиск.  
 
безкоштовні  загальноосвітні  школи
все  більше  занепадають  –  бідність  позбавлена
розуму.  приватні  –  стають  кращими  заради  
багатих.  багатство  розумно  контролює  бідність.  
залишенці-вчителі  –  об’єкт  зневаги  –  часто
покликані  учити  скоро  зникнуть  як  вид.
елітні  заклади  формують  закриті  кола  верхів.
 
бідних  стало  занадто  багато,  колись
освітні  заклади  стали  фабриками  тупоголових.
нове  кріпацтво  вітром  змови  напнуло  дійсність,
на  нього  солодко  згори  дивляться  
вже  дорослі  випускники  хороших  гімназій
із  забезпечених  і  тому  впливових  сімей.
колись  їх  татусі  приватизували  цю  країну.
 
серед  бідних  також  траплятимуться
розумні.  у  новому  режимі  євроосвіти
вони  стануть  слухняною  обслугою,
інколи  навіть  на  високих  посадах,
і  зневажатимуть  своє  походження,
улесливо  витискатимуть  сік  із  більшості.
не  помічатимуть  друзів  дитинства  і  вчителя.
     
Східна  війна  змушує  здатись  на  поталу  Заходу,
внутрішнім  окупантам  так  легше,  без  сили  народу.
західні  освітні  програми  –  начебто  шанс
здобути  наче  престижне  –  насправді  покликані  
набирати  розумних  для  великих  корпорацій
і  готувати  колоніальну  інтелігенцію.  вона  має
вчити  зневажати  свою  культуру  як  відсталу.
 
випалити  безжальністю  таку  контросвіту  –
вже  завтра  невідворотне  завдання,
якщо  ми  хочемо  справді  незалежності,
якщо  поважаємо  загиблих  за  неї  героїв,
якщо  хочемо  мати  Київ  златоверхою  столицею  
і  виховати  наших  білих  слов’янських  дітей
в  нашій  чистій  від  окупованого  культурі.  
 
2-52/6.06.2016

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670536
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.06.2016
автор: Юрій Ноєвий