***
Доки плакати гірко, доки
Малозначні незримі кроки
Прямуватимуть до проваль?
Ти ж могутня, моя Вкраїно!
То ж чому знову на колінах,
Ще й підносиш святий грааль
Неотесаному чужинцю?
Він не вартий твого мізинця,
Болю твого, повір, не варт.
Та чорніє уража прірва,
Де плазує остання віра
І останній притухлий гарт.
Боже, зглянься і вдар у серце
Буйногласим відважним скерцом -
Ми вкраїнці, ми міць, не тло!
Але б'ється луна безсило
Об стіну, мов недужі крила,
Об чуже, не своє село,
І давно вже не рідне місто.
Покривавлені лжею вісті
Пруться тиняво на екран.
Розродися, моя Вкраїно,
Українцем - гонорним сином,
Щей донькою, - незламний сан
Хай у їхній душі панує.
Хай мана ся минає всує.
Ми - народ, ми од всіх не гірш!
Досить плакати, досить нити,
Нумо воленьку боронити,
Нумо, рідні мої, хутчіш!
(6.04.13)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670460
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.06.2016
автор: Леся Геник