У сиву давнину за праведної віри,
Була душа з природою в ладу,
А розум, глузд, чуття і тіло,
Не бідували у біблійському чаду.
Ми знали мову звірів і птахів,
Земля пишалася садами і ланами,
У сім'ях було повно дітлахів,
І вороги не керували нами.
______________________________
Чи забули ми своє коріння
Допустивши жадібних, лихих -
Б'ємось досі лобом об каміння,
І годуєм ворогів своїх.
Дякова брехня - від Люцифера,
Робить лиш невільників, рабів,
Навертає вірити в химери,
Кидає у пащі до китів.
То який падлюка б не учив,
Щоки ворогам дві підставляти,
Віра наших прадідів-дідів
Нас не заставляє плазувати!
Навпаки! І Бог не мазохіст!
Він не дозволяє себе бити!
Ми тому й співаєм акафІст,
Щоб не дупи підставляти, а любити.
Скільки крові й бруду у цій вірі!
На руках, на рясах, на чоботях,
Сморід інквізиції на шкірі,
Ольжин труп в Козячому болоті!
А попи святою обрядили!
З Сталіна кривавого - ікони!
Та якого чорта намолили!
І падлючу віру — у канони!
Бо ворожа віра дозволяє:
Красти і брехати “не своїх”
Ворогів, пройдисвітів - вітає,
Голови схиляти вчить до них!
Тож допоки ми у неї вірим,
Поки молимось і гроші ще даєм -
Будемо отим лиш брудом сірим -
З жовто-голубим чи з кумачем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670451
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.06.2016
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)