А було: табір вартий ні гроша.
Серед пісенних ночей Пономарьова
Десь загубилась моя душа:
Її миролюбна основа.
Вона мене просила здатись...
Розуміючи, що я людина-сон,
Яка на дискотеці стала рватись,
Танцюючи, дивлячись в одне з вікон.
Там - однокласник мій діджей,
біля ньго вусатий голова.
"Хай Лорелей, ти найкраща з людей" -
Слухав пісень різних слова, -
"Якби я міг згадати все" -
Слова в собі став повторяти.
Той сон, що в вир життя несе -
Якби я міг усе згадати.
Якби я міг, але душа не хтіла.
Ті чари ночі на могли здаватись
Просто піснями. І задзвеніла:
Музика, забрала душу, що просила здатись...
Вкриті ранки туманами
В мені будили мої сни.
Їх перші прояви - зубними щітками,
Холодними, торкався теплої слини;
Кругом люди, всі мені цікаві,
А я самітнився, бо я людина-сон.
Та й було пізно, бо уже по каві:
Дивився з дискотеки на вікно й вазон.
Наяву все снилось чимраз більше,
Стали частиною нічні пісні.
Скажи мені, мій любий вірше,
чому всі душі відлітають увісні?
Чи я не правий, я хотів
Усе, що міг: усе згадати.
Тоді б мій сон лиш відлетів,
Знов музика почала грати.
І я не зміг, став веселішим:
"А на Данила впала бомба".
Світ від зірок став яскравішим,
А сон - дрібничком, як в зубного - пломба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670406
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.06.2016
автор: миттєвий