Мене звуть Святослав , живу один, в однокімнатній квартирі на околиці Львова. Писав у повідомленні своїй пасії в контакті Святослав. Останніх два тижні він тільки те і робив, що сидів в контактах... Лайкав фотографії своїх пасій, залишав коменти, писав їм багато повідомлень, вибираючи хто з них є краща. У святослава був навіть рейтинг, яка з них показує йому свої груди без бьюзгалтера, та і залишалась в друзях. Більшість показувала, він вмів переконувати: гарно вмів говорити, робив влучні компліменти, обговорював останні колекції італійських та француських дезайнерів – обережно і не нав’язливо втирався в довіру. Вони ж без особливого спротиву показували йому груди, розповідали найпотаємніші еротичні бажання, пропонуючи їх втілити в життя. Для них, як і для Святослава було це все лишень грою і звичайним фліртом, онлайн.
Чекаючи нового повідомлення, Святослав спершись на руку заснув, зачипивши горня з кавою, кава розливаючись попала на клавіатуру ноудбука і він повільно погас. Темрява заполонила кімнату. За вікном була ніч і горкотіла гроза, блискавка спалахувала, мов новорічні герлянди, грім зривався гучними вибухами від яких дзвиніли шибки в Святославовій квартирі… Холодні дощові краплини стікали по брудному склу. Тишина та морок пробирались в його сон, і йому ставало холодно та страшно. Снилос, безмежне поле вкрите снігом, і він сам посеред нього, ступає обережно не сміло повільно, холод поволі сковує його рухи, страх міцно стискає душу в своїх холодних обіймах і вона тріпочиться, мов птах, заставляючи Святослава зупинитись. Він стоїть, мов стовп і не може поворохнутись, його ноги стають камяними і важкими, як колоди, він їх вже не відчуває, вони заважають йому рухатись, він хоче позбутись їх, аби стати вільним. Сильний зимовий вітер дунув ййому в обличчя, і він захитався і впав. Падаючи він боляче вдарився носом об кригу, гострий біль пронизав його всю істоту і він закричав і заплакав від образи та злості.
Щупаючи руками своє обличчя, він дійсно зрозумів, що в нього розбитий ніс і затикли ноги, і тому він не може ними поворохнутись. Обхопивши двома пальцями ніс, повільно почав його вправляти як показували на відео, різким рухом повернув хрящ в ліво , і той з хрустом став на своє місце. Підіймаючись з стільця, помітив, що заставка на моніторі ноудбука погасла, він торкнувся пальцем тайчпада, аби прободити комп’ютер зі сну, та він не зреагував, Святослав натис клавішу ентер, ноудбук всерівно не вмикався. Натискаючи всі клавіші зауважив, що вони вогкі.
– Невже, я догрався зі своєю дурною звичкою їсти за ноудбуком? – Запитав сам себе Святослав.
Знявши ноудбук зі столу він поставив його на стілець, а сам тим часом присів і почав рискати по шухлядах, шукаючи сушку для волосся та серветки. Знайшовши… Протер клавіші просушив сушкою, і, о чудо ноудбук вімкнувся, аби повідомити, що жорский диск пошкоджено. Святославові аж стало зле, коли він це прочитав, у шлунку запекло, в голові зашуміло, в душі защеміло, світ перевернувся. Поломка ноудбука була для нього рівнозначна смерті, так саме смерті – це саме гірше, що могло статись в житті програміста і фетешиста Святослава. В нього від досади навіть викотилась з ока сльоза і покотилась вниз по щоці.
– Нічого, нічого, я тебе зремонтую, візьму кридит в банку і зремонтую, чого б мені цього не коштувало. Ти мій єдиний друг, моя єдина розрадо, в тобі сидять ті дівчата які показують мені груди. Ні! Ні! Я не можу тебе втратити ніколи не через що. – Гаряче шепотів Святослав дивлячись з ніжністю на ноудбук.
Постоявши так кілька хвилин, Святослав підійшов до шафи відкрив двері і поклав ноудбук на полицю.
Вімкнув світло, сів на канапу і почав розглядувати свою не величку кімнату. Стілець… За яким він любив сидіти і працювати за пораненим ноудбуком, на стіни, що були обклеєні плакатами сексуальних кіноактрис та порнозірок, на підлогу яку він вже місяць не мив, через що вона стала бурою, на стелю заснованою паутиною; тільки він не міг дивитись на шафу, бо в ній був його друг поранений його ж руками, його не розумом, й тому не дивився туди, аби серце не боліло.
Святослав зайшов на кухню відкрив холодильник, взяв з другої полички півпляжки коньяку і видудлив з горла за кілька ковтків. Не відходячи від каси він ліг на підлогу і заснув, ховаючись від реальності.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670151
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2016
автор: lypnec