Прострелене тіло, заплющені очі,
В двадцять п'ять на висках сивина.
Не обіймуть більш руки дівочі.
Життя відібрала війна.
Не напишуть про смерть героїчну,
Останній не почують крик.
Під обломками похований навічно,
Офіційно - безвісти зник.
Це добре, що мама не бачить,
Це добре, що мама не знає.
Вона свого сина пробачить,
Вона до цих пір чекає.
По ТБ не покажуть картинку,
Не вручить орден президент.
Табличку не повісять на будинку,
Героя щоб побачили портрет.
Не отримає у раді місце,
Лежить поламаний, як манекен.
Пошле від себе чорну звістку:
Лише "плюс" до списку імен.
Це добре, що мама не бачить,
Це добре, що мама не знає.
Вона свого сина пробачить,
Вона до цих пір чекає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670043
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 03.06.2016
автор: Змій Сергій