Накинь мені на плечі свій піджак.
Тут холодно. Дивись, замерзли сльози.
Я кажу "ні", а в пульсі б"ється "так"...
І сніг іде, і повені, і грози..
Залишся. Я боюся самоти.
Вона мене з"їдає і дратує.
Чому навколо мене тільки ти?
А, може, тебе навіть не існує?
А , може, не існує і мене?
Така собі чиясь дурна уява.
Лиш вірити, що все колись мине,
Що недарма під зливою стояла..
Накинь мені на плечі свого горя
І розкажи про ту страшну печаль.
Ми недарма здолали стільки моря,
За літом, сто відсотків, є причал.
Та тільки от, чи варто зупинятись,
Якщо ми тонемо у власних почуттях..
Ми можемо крізь сльози посміхатись,
Та сенс тоді який у тих сльозах?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670014
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.06.2016
автор: Svetok