На галяві пам’яті – квіти соковиті.
Це – яскраві враження, неповторні миті.
Спогадам-метеликам там аби пірнати,
Квіти ті тендітно цілувати.
Зачерпну я звідти оберемок літа –
Лілії, троянди – сонячні сліди.
А твоя усмішка вирішить зронити:
«Хочеш знову це розповісти?»
Справді, позабув я. Вкотре, сам не знаю
Згадки ті тобі я розгортаю.
Та такі рефрени будуть нам не зайві.
З ними розуміння радо розквітає:
Значить, так і є все, значить, це – насправді:
Я в тобі на себе натрапляю.
А хіба не це любити значить?
Ці уважні руки відженуть застуду.
А хіба не це любити значить?
Це важливе слово запада у груди.
А хіба не це любити значить?
Ці палкі обійми після криги сварки.
А хіба не це любити значить?
Спільні млосні ночі та стрімкі світанки.
А хіба не це любити значить?
28.04.2016
© Дмитро Сич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669857
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2016
автор: DIaMONd88