І знову дощ приніс мені надію,
Що здійсниться та мрія заповітна.
До Тебе стежку я знайти зумію,
Хоч заросла вона і ледь помітна.
Я на Твою сторінку заглядаю –
Там образ світлий, посмішка ласкава.
На зустріч нашу досі я чекаю –
Кров з молоком мій вибір, а не кава…
Вже вкотре я спокуси подолав,
Які підсунув світ той віртуальний.
Я в ньому тільки смуток відшукав –
Та змив його цей дощ такий реальний.
В його краплинах сльози покаяння –
Не просто Божу милість заслужити.
Лиш Бог дає нам істинне кохання,
Що все здолає, сили дасть творити.
Під цим дощем моя зростає віра,
Любов Господня душу огортає.
Надію маю – з’явиться довіра,
Коли мене Твій погляд відшукає.
В очах Твоїх побачу здивування –
Чому раніше в них не заглядав?
В терпінні зберігається кохання –
Я вже колись Тобі про це писав…
А ще раніше пісня натякала –
Чи зрозуміла Ти мене – не знаю?
До себе доступ Ти заблокувала…
Але Тебе ще більше я кохаю!
Вже вкотре я створив нову сторінку –
Не знаю «лайк» помітила чи ні?
Я дякую Тобі за цю картинку –
Вона натхнення додала мені.
Мине цей дощ. Настане тепле літо.
Скупає в сонячних промінчиках життя.
Вікно душі моєї вже відкрито –
Для нашого з Тобою майбуття…
© S.Nemo
02.06.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669853
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2016
автор: Finist