коли усе – одна суцільна рана
і що не день: усе болить, болить, болить
і все життя – кимось написана драма
й куди потрібно світ котить?
і що не день – нові й нові новини
не сила, ох не сила, їх стерпіть.
і ніби перейшли в нові епохи
та ніби відчинили непотрібні двері.
а може, розвиватись варто потрохи,
щоб, поспішаючи, не порвати артерій?...
але як валиться – то все на купу
і кожному вистачає своїх містерій.
і ніби свято – та уже не свято,
і ніби думка – та півдумки лиш
і навіть якщо хочеш боротися завзято,
своїх власних демонів не вмовиш.
стерня не коле босі ноги,
то просто ти нікому не болиш
і все неначе шкереберть:
сім’я, свята, робочі будні...
десь там в твоїй країні смерть,
а десь – зовсім байдужі люди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669644
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.06.2016
автор: Ірина Курдибан