Садисти помітні з дитинства.
Ну звідки те зло в рученятах?
Пасе власне стадо нечистий,
Черствіють серця у малятах.
Не встигли прорізатись зуби,
А вже ладні вглиб різонути.
Жаріє початок погуби –
Малі, а жорстокі. І люто.
Здіймуться які з того люди?
Чи будуть насправді то люди?
Замінять наплічники й парти
На шкури-плащі та кокарди.
Зазвичай пригадані кадри
Чомусь дуже ласі до влади
Із них доведе хтось до ладу,
Як прийде, і кривду, й неправду.
Залишивши в долях рани
Із часом розтануть тирани.
Вестимуть вже їх, шолудивих,
Робити останній видих.
Коли їх так само грішно
Повалять у мряці поспішно,
Розбухлі на вкраденій крові
Вони стануть негонорові.
Де ділась жага до насилля?
Згадали повбиваних корчі?
Нехай це – садисти свавільні,
Та жити так само хочуть.
6 травня 2016
© Дмитро Сич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669334
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 31.05.2016
автор: DIaMONd88