[i]Ти мені не була першою,
Але стала мені останньою.
Бо я тебе завжди довершую,
Пересторогою крайньою.
Ми також не любим символіки
І щоб не загубитись між дат -
Креслимо хрестики і нолики,
Одне одному ставлячи мат.
Ми були повінчані осінню
Й загартовані в сварках зими.
Ми поєднанні морем, повінню,
Ніжним, теплим коханням весни.
І хоча нам бракує спогадів,
Цілунків, обіймів й пестощів -
Ми все прагнемо нових доторків
І тому додаєм записів.
А час знов спокушає вічністю,
Ми живемо з тобою хвилиною.
Я називаю це циклічністю,
А тебе називаю єдиною.
Лиш доля лякає негодою,
Перевіряючи нас на витримку.
Я скористаюсь знов нагодою -
Й поцілую тебе, моя дівчинка.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669298
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2016
автор: Валерій Кець