Розкажу тобі, друже, про ніч,
про картаті зірки над селом,
про безсоння стебла у співочому полі.
Як сюркоче цвіркун голосний
під намореним тихим вікном,
присягаючись любці своїй у любові.
Розкажу про березу струнку,
що гуляти надвечір пішла,
розпустивши аж долі свої гойні коси.
І про двох їжаків молодих,
на яких у траві набрела,
як збиралась шубовстнути в лагідні роси.
І про пару дзвінких ластівок,
що ночує в хліві на гнізді.
Ох, чи знаєш, як серце радіє від того?
Мов смакує нараз у цю мить
найсолодший із майських медів!
Ти повір мені, друже, їй-богу, їй-богу!
А ще гори довкруг, як вінок
найчудніших у світі косиць.
О, які вони божі у цій незбагненній окрасі
золотавих обіймів небес,
у короні яскравих зірниць -
величаві, незвідані, рідні, безмежно прекрасні!
Лиш послухай про ці чудеса,
що зусебіч - із поля, з трави,
з-поза хмарки легкої, із віття - усюди, усюди
надзвичайна Господня краса...
О, мій друже, лишень уяви,
як вливається диво нічне у розхристані груди...
28.05.16 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668979
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.05.2016
автор: Леся Геник