Інколи думаю, що я дуже лінива. Та можливо, сонце теж не зачинило в своєму віконці фіранки? І його видно скоріше, ніж мене на вулиці!
В мене дуже багато гріхів. Більше, ніж у всіх. Тільки якби я повернула час назад-б зробила так само. Я ж не знала тоді, що буде сьогодні. Бо життя- це ніби драбини з кількістю сходинок.Піднятися на ту, котрої немає-впасти передчасно.
Дурість і тупость заслуговують поваги. Ще якщо вони знаходяться руках керуючої особи-то і більше! Їй аплодують, підтримають, не сперечаються.
Бездушність досягла таких розмірів, як повинно бути серце і душа.
Ти завжди йдеш до мети. Можливо, інколи просто вночі. А стежку не видно й не видно. Це просто дощ розбив.І вітер. Та напрямок правильний.
Можливо, я зовсім нічого не знаю і не вмію. Це не страшно. Страшно жити мертвою.
Коли запитують, чому пишеться більше про сумне хочеться сказати:дітки вірші в садочку майже не читають. Інколи пишеться більше чотирьох рядочків. І можу по різному. І не раз"отримувала" скерування в лікарню для психічних хворих. Тільки боюсь, що й там мене не приймуть за свою. От і доводиться блукати в пошуках...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668925
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2016
автор: Відочка Вансель