Я бачила, як стоптали ряст.
Матуся зажурилась і тато засмутився.
Безжалісно зірвали його цвіт...
Та він зміцнів, розцвів, ще більше засвітився.
- Якщо впадеш - не плач, а піднімись.
Іди вперед, роби добра багато.
І друзів собі вірних заведи,- навчав завжди
мене мій тато.
- Якщо сміються, тішаться... Нехай!
Не смій відповідать так само.
Роби добро, бо для добра ти тут, -
завжди цьому навчала мене мама.
Я бачила, як стоптали ряст.
А він зміцнів, розцвів, ще більше засвітився.
Зірвали й кинули безжалісно той цвіт.
Не знали, що для краси той ряст розвився?
Бувало різного і в мене у житті.
І хоч комусь здавалося, що мало,
Наука татова і мамина ясна
Мені в житті завжди допомагала.
Як падала, то піднімалась знов.
І добротою моя посмішка світилась.
Бо завжди знала, що треба йти вперед.
Бо пам'ятала - для добра я народилась!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668703
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.05.2016
автор: Надія Башинська