ми в останніх проміннях вогненного кола, краї якого віщують нам вічність.
на старому пляжі за фермою твого далекого і ніжного родича.
бачу блиск пожежі на тому боці і всміхаюся ширше.
затхла вода з підігрітих боліт лиже нам ноги, досягає долонь - ми все ще не рухаємось,
переповнені попереднім захопленням повітря в легені, ледь млосного, запаху гнилих плодів яблунь довкола і замшілого моху, що ритмічно випускає спори..
призвичаїтися б до його ритму
перевтілити розкладання бронзових тіл в мистецтво,
ремесло,
передавати з подиху в подих
із вуст в вуста
з любові в любові
із крайнощів в крайнощі.
і тоді ми з тобою станем дорослими. не дітьми, що ніжаться в променях сонця, в плавнях, поблизу яблуневого саду, за фермою нашого вітчима, який щойно нас покарав за прим'яту траву й нетамовану ніжність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668601
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2016
автор: Hauch