Гул...
Гуде...
гуде щосили
гуде під ногами
розпанахана Земля, родюча,
та наче вдова, що втратила ґазду.
Її гірке ридання, волання, болі не спиняє.
Вона вже і сама не своя
Кажу, а жеби заснула до весни.
Не видіти тобі б сисього бруду що пособі лишають
твої доньки? твої сини?
та Земля звернулась:
“а я ж жінка бажаю любові і тепла
о, люди праведні, захистіть від свавілля
судоми мої зупиніть і сонця-правди дайте
і водою живою окропіть.
Жеби була я знову вагітна.
І Ґазду до хИжі, домів верніть.
Порядного впустіть”.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668571
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.05.2016
автор: Печерник