Обдерті двері і почорніла клямка,
На ній чомусь висліа біла рамка.
Зі скрипом проштовхую двері,
Я опинився немов у печері,
Печері у котрій давно ніхто не був,
Напевне хтось про неї просто забув.
Хтось дуже дивний й непотрібний,
Та можливо дуже здібний.
В кімнаті було багато цікавих речей,
Самотня кімната без зайвих очей.
Недоставлений чорний паркет на підлозі,
Старий, обвуглений килимок на порозі.
Кімнату заповнював дим сивий,
Дим трави, в якої запах красивий.
Стіни були із різних шпалер,
І їх ніхто не зірвав, не обдер.
На тих стінах замість картин
Висіло безліч прибитих цеглин.
Також був стіл, що стояв на стіні,
Такий стіл, наче, він бува на війні.
По центру стелі стоїть табуретка,
Вона ніхто - маріонетка,
Яка піддається вітрів духу,
Піддається їх хаотичному руху.
Кімнату освітлювали чотири лампадки,
Які стояли у кутах кімнатки.
Речей навколо було не густо,
Оглянувшись-в кімнаті пусто.
Думаю ви зрозуміли мене,
Тут ніхто не жив і ніхто не помре.
Тут нікого не було і це не дарма
Тому що "Добре там, де нас нема"
"Порядок породжує безлад, а безлад-порядок"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668299
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.05.2016
автор: ПівНіч