Вона йшла ходою тихою, непомітною. Досить упевнено, хоча І розгублено.
Між дорогами і тротуарами, мов між рядків віршу безладного.
Вона видавалась людиною юною і освіченою, не зовсім кидалася в очі незрячого.
Я прочитав думки її ввічливо і запросив підсвідомо на обговорення.
Скільки разів називав Всесвіт вічністю, стільки разів римувала вона з "задоволенням".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668141
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 24.05.2016
автор: Сновида