Посірілі, чужими поснулі,
ми – мов світло, заточене в льох.
А хіба ж на повітряній кулі
не літали над містом удвох?
Острів’яни, підглядачі мрії,
втікачі – не шукай, не лови!..
І несли нас невидимі змії
у повіддях на три голови:
вітер кулю мов дзигу завертить,
то ж міцніше цілуй, обіймай!..
Ми із небом уклали оферту –
полетіти в небачений край,
де б два серця від щастя здригнулись
і з’єднались тілами суцвіть.
…Як так вийшло, що ми – повернулись,
щоб ніколи уже не злетіть ?!.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668121
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2016
автор: Любов Матузок