Без спокою душа

Без  спокою  душа

Без  спокою  душа,
лиш  небо  є  і  сонце,
для  всіх  вона  чужа,
усим,  що  має  серце.

Мовчання  її  світ,
занурений  в  байдужість,
любові  її  цвіт,
прийняв  якусь  відчужність.

Без  спокою  душа,
з  вітрами  степовими,
мов  спокій  не  вража,
горами  сніговими.

Палає,  мов  зоря,
вона  в  небессі  темнім,
долає  всі  моря,
добром  незнаним,  чемним.

Без  спокою  душа,
самотність  безкінечна,
що  всім,  як  та  межа,
яка  є  небезпечна.

Падінням  з  висоти,
з  важким  тоді  підйомом,
в  прозрінні  доброти,
яка  була  шоломом.

Без  спокою  життя,
як  нестабільне  русло,
яким  текло  буття,
то  сяяло,  то  гасло.

Віктор  Цвіт  04.05.16

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667551
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.05.2016
автор: Віктор Цвіт