Західна Україна на початку XV століття була під ярмом
Польської шляхти. Не встигли відійти турки, як поляки
(ляхи) зайняли їхнє місце. Тяжко жилося тоді народу України.
Українець прирівнювався до людей найнижчого походження.
Лях міг забрати наречену у козака, у того самого козака, який
гнав турків до самого Чорного моря і тим самим оберігав
Польсько-Литовське князівство. Але, як і раніше, так і зараз,
гордість українки була непереможною. Лях залишався ні з чим.
Та за це була тільки одна плата - смерть. Смерть непокірних
залишилася в пам’яті народній.
Смерть непокірних будує державу, нашу Україну.
Схиляю свою сиву голову перед українкою!
----------------------------------------------------------------------
Пропала зірка знов за небокраєм,
Туман накрив нескошені поля,
А сум гуляє десь за водограєм,
Де квітла вишня, де весна була.
Вона старенька так любила волю.
Козак за цвіт, за неї воював.
А в ріднім краю убивали долю,
І з гір високих вітер поспішав.
Сліпий сидить тепер біля дороги.
Не бачить світу… чує йде біда,
Гримить кістками, вийшла за пороги,
Бо їй нічого в світі не шкода.
Згоріла хата, тішиться сорока.
Повісив лях на вишні, що цвіла,
Дівчину милу, горду, чорнооку
За те, що пану честь не віддала.
Зігнулась вишня, але вже запізно…
Махнули крила білої журби.
Молитви, Боже, хто придумав різні?
Кому бажати вічної ганьби…
В костьолі ксьондз закриє двері втішно,
Сховає злотий - грішна ця ціна...
А коси чорні, посивіли спішно.
І цвіт у вишні чорний, як смола.
Не стало вмить у серці віри в слово,
Козак дівчину вранці поховав.
Забрав всевишній зір і рідну мову,
В небесний край птах долі відлітав.
Сидить з тих пір козак біля дороги,
Мовчить, не бачить… Небу все віддав...
Лиш спогад давній просить знов підмоги,
Де цвіт вишневий землю накривав.
21.02.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667523
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.05.2016
автор: Валерій Хлонь