Сонце грало в русявім волоссі
і усміх на медових устах.
Вона бігла у стиглім колоссі
із букетом волошок в руках.
Щастям повнились пишнії груди
і румянець бринів на щоках.
Десь узялись чужинці, не люди
і убили батьків на очах.
Лились сльози, дощем умивалась
і від відчаю і від жалю.
З рідним краєм навік попрощалась,
землю рідну лишивши свою.
Було важко їй та не здавалась,
виживала як тільки могла.
У султана навік закохалась
і для нього найкраща була.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667125
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.05.2016
автор: Лариса Василишина