І в мить коли сон як і завше оминає повіки,
Ти в сутінках ночі присядеш послухати тишу.
Від болю душевного невпинно шукатимеш ліки
Та лиш молитва загоїти може душу...
І в мить,як годинник проб'є вже першу,
Сріблястим мереживом в небі засяють мрії,
Тоді засумуєш,та знаю,уже не вперше
І в маренні спогадів снуватимуть сполохані тіні...
Не чути ні шелесту листя,ні подихів вітру,
Лиш шепіт зірок долітає з нестримної далі.
Затримавши подих,ти сядеш послухати тишу,
Вона ж заколише у серці твоєму печалі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666840
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2016
автор: Анюта Славская