Хай росою вмиються яснії ранки!
Я торкнуся тебе...я торкнуся тебе на світанку…
Відійдуть в небуття всі минулі й майбутні коханки,
Як торкнуся роси, покидаючи сходинки ганку…
Крісло-гойдалка у вітальні
Колиха сивину років промайнулих…
Говоріння пусте видає лишень фрази загальні,
Лише очі розкажуть слова, що у серці сяйнули!..
На маленькому столику пахне кава, темніша за очі:
Так дбайливо готували її твої руки…
Лиш вони дарують ту дивную казку - і вдень, і щоночі.
Коли двоє поруч - відступають тіні розлуки…
Крісло-гойдалка колиха наші ранки,
Зберігаючи спільну реальність…
Ми доп’ємо цю мрію живу до останку,
Коли наші життя відійдуть у незвідану дальність…
2007 рік; 2016 рік
Наталка Полтавко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666716
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2016
автор: Наталка Полтавко