Приходить ніч і знову сни,
Беруть в полон нас двох з тобою,
Які чаруючі вони,
Неначе журавлів клини
Нас накривають з головою.
Ти – незнайомка, я – поет,
Скажи, хто ти,
Поглянь у очі,
Бо твій розпливчатий портрет,
Мене хвилює серед ночі.
Мені не достає крила,
Ти стань крилом, щоб полетіти,
До сну, щоб доля забрела,
Щоб зорями замерехтіти.
Для цього, доле, я живу,
Лягаю спати завжди рано,
Щоб стріти в сні оту одну,
Свою,
Одну,
Щоб більше не ятрилась рана.
Це може примха - просто сон,
Та знов лягаю спати рано,
Бо там бере мене в полон,
Моя єдина і жадана.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666417
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2016
автор: Віталій Назарук