Ми знову двоє...
В цілковитій тиші...
Помалу сонечко сідає,
і нам тепло останнє відає.
Співа птахи щось про кохання,
і так вже любо слухать їх,
а я собі лежу щасливим на
руках твоїх.
Тріщить тихенько про щось
багаття, і гріє нас своїм теплом.
Нам добре двом...
Розсипались по небі зорі.
Сяє місяць сріблясто-золотий,
а поруч з нами пес сидить у роздумах
самотній і сумний...
А я, дивлюсь в твої зелені очі.
Зелені і прекрасні як весну...
Ще мить, ще хвильку й я засну...
Час стрімко так летить.
А я тебе не відпускаю...
Не йди! Прошу тебе, залишся
ще на мить... Побудь зі мною,
доки ще вогонь горить.
Ми мовчимо про те що на душі.
Хоча по вчинках і словах твоїх
я відчуваю, бачу все і помічаю.
Дай мені ще зовсім трошки.
Дай ще мить...
І незабаром в моїм серці кохання
загорить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666273
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2016
автор: Сем Діма