[b][i]Заплакало дощем весняне небо,
Комусь зозулі роки рахували.
Забракло слів , яких було так треба.
Не підібрати їх , усіх замало.
Помер .Пішов з життя . Він вже на правді
Таке життя , так кажуть у народі...
Солоні сльози із дощем , насправді
Однаково прозорі...Мамо , годі ,
Просила донечка , вона не знала,
Маленька ще , а інша немовлятко.
В останню путь , родина проводжала...
Вже не всміхнеться більше донькам татко.
Хвороба зла його не відпустила .
Боровся до останньої хвилини...
Чому , синочку , мати голосила ,
На крок не відійшла від домовини.
І плакало дощем весняне небо ,
Зажурено бузок схилив всі квіти ,
Ми силоньки попросим , Боже , в Тебе
Старенькій мамі втрату пережити.
Цвістимуть весни , як оця , що нині...
Для мами це непоправима втрата .
і завжди бракуватиме родині :
Дружині - чоловіка , дітям - тата .[/i][/b]
[i](13.05.2016 р.,не можливо залишитися байдужим,
пішла з життя ще зовсім молода людина ,яку я добре знала)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666112
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.05.2016
автор: Nino27