ти десь блукаєш в цьому вечірньому місті,
де тумани прагнуть вирватись назовні,
де час ніколи не стоятиме на місці,
де ми з тобою випадкові перехожі.
нерідний, некоханий, недалекий,
небачений, та пережитий знову
і місто, де не житимуть лелеки,
й вокзал, що є проблемою для зору.
м’які сидіння переповнених трамваїв,
що мчать через бруківку до асфальту,
і перегони вічних дилерів кохання
виткали серце із базальту.
і очі з дзеркала сміються якось дивно,
і прагнути до кращого не треба.
мені, ти знаєш, трохи зимно,
і не вистачає твого неба.
і ти недолюбив, недокохав, не зрозумів,
недовідчув, і недочув, і не зберіг,
і може я живу в полоні мрій,
і хай вже швидше випадає сніг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665284
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.05.2016
автор: Ірина Курдибан