[b][i]ТИ ГРАЙ, МОЯ КОБЗО![/i] [i][/i][/b]
Озветься ще віщий степ,
Озвучить колишню брань.
І слава твоя зросте,
Лиш грай, моя кобзо, грай!
Про час, як була біда,
Як нищили нас в ярах,
Правдиво оповідай.
Ти грай, моя кобзо, грай!
Про нашого рабства віки,
Як нищив північний враг,
Як вільнився дух козаків,
Ти грай, моя кобзо, грай!
Про те, що співав Мамай,
Коли не було й пера…
Мамаїв уже нема…
А ти, наша кобзо, грай!
Відлунюй в серцях, буди!
Бо я – не манкурт, не раб.
До змагів нових веди!
Ти грай, бандуронько, грай!
І в темінь нічну, і в рань
Край душу про рідний край!
Зійшла ж бо вже наша зоря!
Ти грай, наша ліро, грай!
Зліковуй від давніх ран!
Гуртуй поснулих, збирай!
За волю – одвічна брань.
Ти грай, моя кобзо, грай!
І знову гряде пора!..
Знов стогне земля сира...
Ти – замість сурми й пера.
Тож – грай, наша кобзо, грай!
(© Любов СЕРДУНИЧ, лютий 2016)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665113
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.05.2016
автор: Lubavka