Там, де кінчається глуха алея,
у темному дворі мовчання скрилось.
Чорніє брама. Мовчки перед нею
дві сосни, мов сторожа, розпрямились.
Хто в двір цей увійшов переді мною,
і чорна брама вслід за ким закрилась?
Вечірні дзвони звучною луною
повільно в дальній простір покотились.
Вмирає день. І тихо так вмирає
щось у мені – з душею не змирилось...
Луна вечірніх дзвонів завмирає.
Двори безмовні в темній тиші скрились.
Мара Белчева
Вечер
Простряло е зад глухата алея
мълчанието тъмните си двори.
Висока порта се черней. Пред нея
възправени бдят два безмълвни бори.
Кой беше тоз пред мен що влезе тука,
и портата след него се затвори?
От някъде вечерня бавно чука,
и звън се рони надалеч в простори.
Денят умира. Тихо тъй умира
и в мене нещо, и с душа се бори...
Вечерен звън се рони, бавно спира.
Безмълвно се тъмнеят тихи двори.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665103
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 10.05.2016
автор: Валерій Яковчук