Іще жива війна, допоки
Лишився хоч один солдат,
Вона довічний їх неспокій,
Вона немеркнучий набат.
Приходить в ніч, як громовиця,
Розбурхавши тривожні сни,
І сивочолому не спиться,
Як юнаку в часи весни.
…Горобчиком був жовторотим,
Коли покликала труба,
Не знала відступу піхота –
На смерть точилась боротьба.
Це він, від роду сором’яга,
В шинелі довгій, не на зріст,
В бою отримав « За відвагу»,
Як ротний скаже комуніст.
«Який хлопчина цей безстрашний!» –
Відзначить строгий генерал.
Він не зізнається, нізащо,
що плакав, взявши перевал…
За друзів, матір, батьківщину
Солдат в пілоточці рудій
Нещадно мстив, та не загинув,
Бувавши на передовій.
…Не спиться ні на якім боці,
Бузок п’янить, немов вино,
В дві тисячі якомусь році
Він крутить про війну кіно.
І в піджачку, що вийшов з моди,
Він вийде в люди в світлий день.
Бринять, сіяють нагороди,
В такт радісно -сумних пісень.
Прожито, пройдено багато.
Була дорога нелегка…
Вітало переможне свято
Останнього фронтовика.
2012р.
РS Гадалося, війни більше не буде
Кровопролиття не допустять люди...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664859
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.05.2016
автор: Ніна Третяк