"Погасли вечірні вогні.
Усі спочивають у сні.
Всіх владарка ніч покорила."
Тієї ночі - усіх, крім мене і солов'я.
Він голосно виспівував у сусідському занедбаному саду.
А я слухала його і вражалася: що за витівка Творця - примусити пташку співати в холодній темряві, хоч і підсвіченій цвітом садів і сяйвом зірок?! То не може бути випадковим. Якийсь смисл у цьому має бути!
Найвишуканіша пташина пісня серед чорноти ночі.
Це справді виклик: у той час, коли все живе ховається по хатах, нірках, дуплах, гніздечках, щілинках, і лише хижаки -мисливці вишукують здобич, - співати на повен голос дзвінку, веселу пісню в ім'я кохання, заради життя.
Вдень легко радіти. А от вночі, коли навкруги морок, холод, невідомість, "серед лиха співати пісні"- ось подвиг.
Із солов'їною піснею загрозлива ніч перетворилася для мене на чарівну феєрію на тлі химерних візерунків гілок, під осяяною міріадами ліхтариків стелею неба.
У тиші нічній добре чути кожен кожен звук, і можна сповна насолодитися цим сузір'ям пташиної мелодійі, почути найтонші переливи!
І ось від присутності радісних звуків зникає страх, темрява стає затишною, душа наповнюється світлом.
Пісня життя таки перемагає тишу смерті, адже соловей співає до самого світанку.
Не знаю, чи правильно я розгадала намір Творця, але знову дякую Йому, бо світ, придуманий Ним, таки цікавий!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664335
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.05.2016
автор: Мирослава Жар