а ти знаєш... мої замки не згорають. вони горять до тла і попелу, але не згорають ніколи. ти бачиш мої стіни? інколи мені так боляче дивитися на них. після кожної пожежі я складаю їх заново. по крупинці. по дрібничці.
я навчилась складати мозаїку.
я навчилася складати вітражі.
ти віриш, що мої замки неспалені? я вірю. хоч і глибоко-глибоко в душі усвідомлюю - це просто попіл. звалище сірого надщербленого каменю і погорілого дерева. мій замок упитаний вогнем. розмальований сльозами. коли приходить сонце - воно відбивається сотнями райдуг. і без окулярів на мої замки вже не подивишся.
коридор мого замку темний. ти не боїшся ходити по ньому? тільки не відчиняй ці двері. прошу тебе, тільки не спускайся по тих сходах донизу. ти не знаєш, що там. ти не знаєш.... не йди... бо тоді
мої замки
згорять
до
попелу.
сірого
чорного
мертвого.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664048
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 05.05.2016
автор: #tenderness