Мінливе небо в паростках грози,
Принишкло все, затихло, ледве дише…
Життя – лише до вічності транзит
І я стою на битім роздоріжжі.
Порослий мохом різьблений граніт
Щербинками всміхається глузливо,
Мене чекав… Чекав немало літ,
Не боячись ні грому, ані зливи.
Як я піду – розсиплеться у прах,
Бо камінь мій і биті три дороги,
Не важать вже непевність, розум, страх –
Вперед штовхають вибору остроги.
Піти наліво – втратити коня,
Направо – мати славу та багатство…
Що кінь? Я кінним навіть не рідня
І злато стане череп'яним щастям,
А слава… Вислизне з тремтливих рук,
Все – суєта, таке… Скороминуще,
А прямо? Чорнокрилий хижий крук
Мої очниці спорожнить у пущі…
Додолу, на коліна гне лиха
Безвимірного вибору година.
Ну! Де ви? Де ж ви, ті, хто без гріха?!
Втішайтеся, хоча… Я теж людина!
І грянув грім та здибилась земля,
Постала пустка в круг амфітеатру,
Додолу пальці, кличуть на ім'я,
Кричать: «Нехай вмирає гладіатор!»
І… Знову тиша… Погляд дістає,
Порослий камінь з усміхом щербатим
Всміхаюся… В обличчя злива б'є…
Прощей, граніте! Я вже вибрав, брате…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664008
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.05.2016
автор: Педро Гомес