Загубилася Правда в Донбасі…
Чий народ там й чиї, власне, діти?
Що чекає людей тих наразі?
Й від війни їм куди тепер дітись?
Правду ту закопала Росія,
Брудом щедро щодня поливала.
Телеящик роками теж сіяв
Тільки те, що «брати» подавали.
І забули вони, що є Мати,
Та, що їх напуває, годує.
Розучились її шанувати,
Тож Росія тепер їх «дотує».
Грішми збоченців манить усяких,
Танки шле у Донбас, бетеери,
Правлять Безлери, типу – Бісяки,
Ще й створили якісь «денеери».*
Уже з жертвами збилися з ліку,
Жити мусить народ просто неба.
Хтось забув, що він є чоловіком,
Що свій край боронити вже треба.
Пацанів не чекати зі Львова,
Луцька, Києва чи із Полтави,
А якщо ти нормальний, здоровий,
То мету собі вірну поставиш:
Хліб чужий не бажатимеш їсти,
Будеш сам для сім’ї заробляти,
Розчаруєшся у комуністах,
Від приблуд підеш землю звільняти.
Правду знайдеш свою, відкопаєш
І не житимеш десь на задвірках,
Адже внуків, дітей тут ти маєш,
Допомоги чекать нема звідки.
У державі своїй станеш жити,
Тут коріння ж твоє прижилося,
Від війни уже досить тужити,
Помолися, щоби те збулося.
І Тризуб нас усіх об’єднає –
В нім велика сокрита є сила:
Україна у світі одна є –
Громадянином був, стань їй сином.
22.11.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663969
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.05.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)