Коли у душу просяться слова,
Стає усе на світі дріб’язкове :
Є тільки я, папір і Боже слово,
Яке на клапті серце розрива.
Шукаю рими у сузір’ї снів,
Зриваю зорі в шалу ейфорії.
І скапує натхнення через вії
Пекучими перлинами вогнів.
О, як тоді нуртує в жилах кров!
Як вибиває серденько чечітку!
Трясуться руки, та виводжу чітко
Слова, просіяні через Любов.
Чуття напнуться, ніби тятива.
А потім пустка, тиша і утома…
Спочину мить й молитимусь потому,
Щоб не стихали у душі Слова. .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663924
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.05.2016
автор: Олена Іськова-Миклащук