Людина буває страшною,
підступною, наче змія,
лукавою, хитрою, злою,
не вартою навіть ім'я.
Стережись лицемірства облуд –
не відомо, як вжалять вони.
Довкіл бродить чимало іуд,
що не мають чуття вини.
Людина буває й байдужа:
хоч із вигляду наче не зла,
має серце холодне, мов стужа,
і душа її наскрізь черства.
Байдужості рівних немає
серед інших пороків людських.
Вона смертю у серці дрімає
і отруює кожний вдих.
Справді мудра лиш добра людина,
яка знає ціну словам.
Їй чужі брехня і гординя,
іншим зводить любові храм.
Вона зло у собі долає,
правди вироків не боїться,
до ближнього чуйність плекає,
має душу міцну, як криця.
Вибирай же сама, людино,
шлях, яким у житті ітимеш, –
або будеш Господня дитина,
або в злочинах своїх згинеш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663853
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.05.2016
автор: Петро Лехів