ядерні боєголовки націлені в вічність окутану страхом
і всі боєприпаси стрілятимуть в землю та воду
час камінням важким летить вільно до вірного краху
а руйнація й смерть виправдовують винагороду
і лиш думка одна й заблистить усе жовто-яскраво
хвилею до небес ринуть рештки марного існування
очей третіх для тлінного мозку виявилось якось мало
рани чорної солі не вирішують більше питання
світи внутрішні мільйона голів більше сенсу не мають
і Земля сумно спить та хрипить в тихому напіврозпаді
тіло — атоми космосу, а душа таки не помирає
що приречена вічно ридати в міжзірковому просторі
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663564
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.05.2016
автор: codyein