Завислі душі в стратосфері,
У рай не долетіли.
Куди подіти? Куди поділи?
Завислі душі в стратосфері,
У рай не долетіли.
Куди подіти? Куди поділи?
Там, десь вище наших голів,
Мільйони Ведмедиць, мільярди Стрільців,
Що палають не днями, й не місяцями,
Що пов'язані з нами, з чиїмось серцями.
Усе це над нами, й насправді - це ми.
Велика людина сред зір та пітьми,
Маленька людина сред зір та пітьми.
Ми не знаєм, як насправді це бути людьми.
Наші очі не дивляться вище голів,
Наші очі не бачать нашої суті —
Ми маленька піщинка серед Стрільців,
Що ніким, окрім нас же, іще не забута.
Над твоєю головою розсіяна вічність,
Ми усі з головою у Всесвіті плаваєм,
Але ти глядиш тіло, а тіло не вічне,
А душа твоя частка цієї управи.
Там, не в раю, в космічній глибині
В'ється чорна матерія із наших душ,
І яскрава жарина у кожній зорі
Нам показує шлях і освітлює глуш.
І навіщо вигадувать всяких богів?
І навіщо кланятись незвідано кому?
Бог - це Всесвіт. Він тут, вище наших голів,
Оступись, озирнись, підведи очі вгору.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663493
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.05.2016
автор: codyein