Прийшов до тями із буденної гарячки
І серце кинулося в пошуки, не знАйде
Отого звичного, зі снів всієї сплячки,
З дитинства і по "нинькин" день, що вже не зайде...
Приблуда-пам'ять розірвала груди в пір'я,
Коли заплакали останні рідні сосни,
Що "замурзьоху" викликали із подвір'я,
А він дорослим нині завітав у гості...
В живиці руки, відказати їм не смію,
Знайомий смак частунків —
свічечок соснових,
На друге — заячий щавель в щоках кисліє...
Ще б воду із кринички в лісі — ту, чудову...
Ось і вона, над нею вільха вже посохла,
Води нема — одне гіляччя й листя порох...
Суха провина лиш, натомість, нерозмокла,
Чия — хто зна?.. Тепер ніхто ж собі не ворог...
Але нема — ні того лісу, ані річки,
Лишились... так — оці знівечені фрагменти
— Мої нещасні рідні братики й сестрички,
І я, загорнутий у власні перманенти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663462
Рубрика: Поетичний, природний нарис
дата надходження 02.05.2016
автор: Ніколя Петрович