не дивитимуся - посміхнусь,
і не стануть блискучими очі,
не впадуть з аметистових уст,
наче немощі, молитов мощі.
і у жмені голгофові дні
пронесу без хреста і без віри.
ти стурбовано скажеш: "жме?" - "ні", -
відповість біль, жагучий, підшкірний.
я апостол; на темному тлі
розписався, мов зірка, месія:
"подаруй душу й тіло мені -
і пустоти вогонь їх зігріє.
я в тобі, ти в мені, разом... хто?
штучна фабула , блиск чий - офіра,
ближче бога тримається той,
кому я еталон є і міра."
не дивитимуся - посміхнусь
не до тебе, до місця розп'яття.
хто апостол із нас, хто - ісус?
я ж віддав душу й тіло на шмаття
під шкірЯні твої постоли,
під хітон із тернового льону.
і невже це тебе прокляли
за всевір'я в стіні бастильйону?
хто ти?
простір мине, зникне час,
повернеться ніщо, з ним же - хаос.
лиш питання моє - мертвий газ,
з нього все почалось
і все сталось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662562
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.04.2016
автор: Мио Гроцкий