Стелився повагом туман,
Росою напоїв долини.
Чи справді це, а чи обман –
«Ку-ку» зозулі звідти лине.
Я хочу роки полічить,
Прошу в думках зозулю сиву.
Вона ж кувала, летючи,
Шукала їй зручну рослину.
А потім змовкла і зовсім,
Мабуть, до гаю полетіла.
Волосся й ноги – у росі,
В легкім ознобі билось тіло.
А може, й добре це, що я
Пташа не встигла розпитати.
Чого ще треба? Є сім’я:
Прекрасні діти, батько, мати.
А роки – воля то небес,
Тай правду знати ту негоже –
Розумник ти, а чи балбес,
Усе в руках , всесильних, Божих.
Дивилась довго на туман,
Що піднімав шатро з долини,
Й росу руками обома
Збирала з ближньої рослини.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662446
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.04.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)