Не питай…

Не  питай,  чом  обабіч  пройшла,
Не  звернулась  стежина  до  тебе.
Не  питай,  чом  зоря  не  зійшла,
Та,  що  нам  дарувала  півнеба.
Не  питай,  не  питай,  не  жури,
Вдалині    наша  зустріч  вмостилась.
Не  проси  ти  її,  не  кори,
В  перехрестях,  мабуть,  загубилась.
Не  питай,  чом  на  вітрі  одна
Я  вслухаюсь  до  подиху    ночі.
І  чия  то,  нарешті,    вина,
Що  збулися  слова  ті  пророчі.
Не  питай,  чому  серце  з  тривог
Переплакало  весни  на  зими.
Не  були  ми  з  тобою    удвох
Й  наче  небо  для  нас  з  парусини.
Докричатись  ніяк  до  небес
Я  не  можу  вже  поспіль  роками.
Так  й  живу  я…з  тобою  і  без…
Все  думками,  думками,  думками.
Не  питай,  не  жури,  не  кори,
Мабуть,  в  долі  якась  “опечатка”,
Не  з  тієї  сторінка    пори,
Чи  згубилась  небесна  закладка…
Не  питай,  через  що    стільки    днів
Нам  у  часі    хвилин  не  знайшлося...
Я  надію    малюю  зі  снів,
Хай  здається,  що  щастя  збулося.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662437
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.04.2016
автор: Тетяна Луківська