Каравани ідуть, люди вперед/назад всторомляють у свої спини ножі
Ти губиш себе навмисно
Я втрачаю смак власних дощів
і справа не у сльозах, вдовах чи сиротах,
Ракових пухлинах, холері, собачому сказі й листах
Давно вже ніким не писаних
справа у тиші, у спокої,
Хтось із грудей цих німф вирвав музику, серця розтрощив об асфальтні килими
Щодо останніх подій, то там смерть,
Хтось гине. Біжить з усіх ніг, хапає ротом золото і ним давиться
Мре
Перед тим дорого заплативши за вогонь під собою...
Ти прости мені моїх муз,
Моїх тендітних русалок з косами аж до землі
Бо часто так сплять
Що мені здається повмирали вони
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662300
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 26.04.2016
автор: Ваньоха Р.